Я не верю в удачу, но верю в судьбу, я не верю в...
1025 – переломний вік в моємі житті. До цієї дати я жила в маленькому містечку Західної України. Працювала менеджером з продажу. Готувалася до весілля. Все добре, все як у людей.
Та чим ближче наближалася ця дата, тим більше мене охоплювала паніка – невже це дійсно те, чого я хочу?! Невже про таке життя я мріяла? Невже тихе, спокійне життя в провінційному містечку – це все, що мене чекає до кінця життя?
Зміни почалися з особистого життя. Я розірвала заручини і залишилася одна після майже 8 років стосунків. З друзів зрозуміли одиниці. Це був період страшенної самотності та розгубленості. Відходила майже рік. Потім почався період пошуку себе. Згодом я зібрала сили і переїхала в столицю. Перше, що я зробила – це здійснила свою давню мрію – пішла на курси журналістики. Мрію написати книгу, вона в процесі. Працюю в хорошій компанії, багато подорожую. Процес пошуку ще триває, але я знаю, що я на правильному шляху. Київ подарував мені цікавих, неординарних людей, нові мрії, абсолютно нове життя.
Єдине, про що шкодую – що не наважувалася на зміни раніше. Наше життя – це повністю наша відповідальність і нам вирішувати яке воно буде.
А я знаю, все буде добре!
Коментарі